«Мої внуки старші за сина»: Віктор Павлік про батьківські страхи та першу подорож з новонародженим

— Ви вже звикли до ролі молодого татуся?

— Ще звикаю. Переживаю неймовірні емоції: ніжність і тривожність одночасно. Син ще зовсім маленький, з ним постійно Катя, мама її допомагає. Я теж намагаюся, разом купаємо його, можу підгузки замінити, на руках поколисати, вночі встаю. А також на мені домашні закупівлі. Але останнім часом вдома буваю не так часто. Зараз я беру участь у проєкті «Співають усі» на каналі «Україна», входжу в зіркову сотню журі, то протягом всього тижня на зйомках, з самого ранку й до пізнього вечора. Приїжджаю дуже змучений. Катя все розуміє та сама трохи сумує за робочою атмосферою. Вона ж мій концертний директор, весь час була зі мною на всіх проєктах і концертах.

Читайте також: «Хлопець обідає»: дружина Віктора Павліка показала, як годує грудьми новонародженого сина

— Як відрізняються відчуття батьківства в молодості й зараз, коли вам 55?

— Я досить рано став батьком. Коли народився Саша, а потім Христина, у мене ще був вітер у голові. Можна сказати, був творчою та навіть легковажною людиною. Зараз відчуваю подвійну відповідальність. Я вже і батько, і дід. Маю трьох онуків: Давида, Вадима та наймолодшу — Аміну. Виходить, мої внуки старші за сина.

Читайте також: Сина Павліка виписали з пологового будинку з помилкою у свідоцтві про народження

РЕКЛАМА

— Бачите в ньому свої риси?

— Поки що важко сказати. Але в свої три тижні він жвавий, неспокійний, точно як я. Зовні схожий на мене, теж чорнявий, очі темно-сині, але з часом вони можуть змінитися. Мені здається, що він пішов у рід Павліків. Добре пам'ятаю, якою народилася дочка Христина, якій зараз 34 роки, — Михайлик просто її копія. І до маленького Сашка теж подібний.

— Чому ви підтримували Катю під час пологів, але так і не наважилися бути присутнім, коли син появився на світ?

— Я з самого початку не планував. Вважаю, що цю справу варто довірити фахівцям і не заважати. Я постійно був поруч, підтримував, ми разом лежали в палаті. Головне, що все минуло добре, народився здоровий хлопчик природним шляхом. Я сидів за дверима в трьох метрах. Звичайно, переживав, молився. Мене відразу покликали, я взяв малого на руки, таке маленьке жабенятко. У той момент емоції били через край, сльози радості проступали, але я стримався.

— Чому приховали виписку від ЗМІ?

— Це було рішення Каті. Вона не хотіла привертати зайву увагу. А я підтримав дружину. Вона поки не хоче показувати обличчя сина. У цьому теж її розумію, хоча я показав би такого красеня.

— Вже плануєте хрестини?

— Думаємо на серпень. З хрещеними ми давно визначилися, обрали й церкву. Це неподалік від пологового будинку. Гарна православна церква, я спілкувався зі священником, дуже світлий. Хресною буде помічниця Каті Вікторія з Мукачева — дуже чиста, вихована з Богом дитина. А хрещеним — мій давній приятель і колега, земляк із Тернополя Володимир Цап, з яким ми працюємо вже понад 20 років. Він клавішник, робить аранжування багатьох моїх пісень. А головне, що Володя — дуже хороша людина.

— Як старші діти сприйняли поповнення у вашій родині?

— Вони привітали й пораділи за мене. Син і дочка вже дорослі, самі батьки, всі розуміють. Рідний братик за віком їм, як син. І Павлові моєму, янголу, царство небесне, теж був би братиком. Чотирьох дітей та трьох онуків Бог мені послав. Вважаю, це велике багатство. Я б сказав, найголовніше у житті. Зараз по-іншому дивлюся на виховання дитини, на батьківство. З Сашею і Христиною можна було б багато чого змінити, але повернути все назад неможливо.

— Про що шкодуєте?

— Мало був з ними, мало уваги приділяв. Молодий, довге волосся, гітара, фестивалі, гульки, пиво, друзі… Звичайно, я їм багато чого недодав. Але я щасливий, що вони в мене є, живі-здорові, ми нормально спілкуємося. Я всіх люблю однаково, вони для мене дуже близькі, і вони це знають. Звісно, зараз до Михайлика маю трепетні почуття, є й тривога, як його виховати, поставити на ноги.

— Чого ви хотіли б його навчити?

— У першу чергу — бути хорошою людиною, бути чесним, щирим, добрим, урівноваженим, любити Бога, батьків, людей, життя, жити за законами Божими. Я розумію, що більше уваги йому буде приділяти Катя. Тому що я, скільки вистачить сил і здоров'я, буду працювати, їздити з концертами. Але це не означає, що любитиму його менше. Можливо, пізніше Катя з Михайликом теж будуть їздити зі мною.

— Після карантину шоу-бізнес оживає, з'явилася робота?

— Гріх жалітися. Є зйомки, концерти відновлюються, відпрацьовую борги — ті концерти, що були перенесені через пандемію.

— Правда, що з малим вже збираєтеся у відпустку?

— Це поєднання роботи та відпочинку. У мене заплановані концерти в Західній Україні, то Катя планує з мамою теж поїхати, побути в санаторії на свіжому повітрі. Спочатку — в Трускавець, потім — Карпати, Шаян. Може, заїдемо у Буковель на кілька днів. А до Дня Незалежності обов'язково повернемося, тому що я беру участь у великому святковому проєкті до 35-річчя, режисером якого є Катя Царик. Знаю, що в ньому візьмуть участь легенди української сцени.

— Пане Вікторе, як вам вдається бути таким активним і бадьорим?

— Це все молода дружина (сміється). Нема коли старіти. Щоб нормально почуватися, прислухаюся до порад фахівців: п'ю багато води, снідаю вівсянкою, не переїдаю, не наїдаюся на ніч, щотижня ходжу в баню. Спортом майже не займаюся, важкувато мені. Нещодавно літав у Херсон і ледь не спізнився на літак, щосили біг від стоянки — десь метрів 200, так мало не помер. Відчув, що мені важко. А ось в басейні плаваю з задоволенням. Ще у мене є свій ранковий ритуал. Спочатку випиваю дві склянки теплої води, натщесерце з'їдаю дрібно порізаний зубок часнику та запиваю його водою, не жуючи. Це природний антибіотик, щоб жодна зараза не чіплялася. До речі, я не хворів на ковід, дякуючи Богу та часнику. Далі випиваю філіжанку еспресо, приймаю холодний душ, потім вже снідаю. Ще замочую сирий мигдаль у воді на ніч, а вранці їм чотири зернятка. Вживаю сирі перепелині яйця, просту їжу.

— Катя не ревнує до прихильниць?

— Вона розумна жінка, довіряє мені, хоча на початку наших стосунків були й ревнощі. Чесно кажучи, я ніколи не був ловеласом, хоча з боку може так не здатися. Ніколи після концертів не шукав розваг, а зараз — тим більше.

— Зараз почуваєтеся щасливим?

— В принципі, так. Бог дав мені кохану дружину, дитинку, улюблену справу. У нас є взаєморозуміння. У світі більшість людей живе за схемою: сім'я, житло, машина й кредит. У нас немає власного житла, винаймаємо квартиру. Хотілося б мати власний затишний куток, де будемо виховувати Михайлика. Ідеальний варіант — простора квартира на останньому поверсі великого будинку, щоб була тераса, де можна облаштувати зону відпочинку, проводити там вільний час, спілкуватися з сім'єю та друзями, дивитися на Дніпро й милуватися заходами. Моє щастя — музика та сім'я. Мрію поставити Михайлика на ноги. Багато про це говоримо з дружиною. Трохи лякає те, що бачу на вулиці, часом такі матюки чую від дітей, що стає страшно. Переживаємо, в яке середовище може потрапити наша дитина. Розумію, чому Тіна Кароль відправила свого сина за кордон.

Мрій багато, і ми над ними працюємо, разом докладаємо максимум зусиль. Катя навіть у декреті працює — дистанційно, веде блог, вирішує багато питань. Упевнений, що у нас все вийде, і ми дамо гідне майбутнє нашому синові.

Раніше дружина Віктора Павліка Катерина Репяхова розповіла докладно, як проходили пологи. Молода мама зізналася, що виявилася не готовою до такого болю.

Фото з сімейного архіву Віктора Павліка

10971

Читайте нас у Facebook