Німці не говорять про розділену Німеччину: Неллі Ковальська розповіла про країни, які пережили конфлікти та окупацію
Рівно півтора року відома українська журналістка Неллі Ковальська працювала над авторським проєктом «Розділені» («1+1»). В результаті на ТСН виходять п'ять мініфільмів про жителів країн, які з різних обставин опинилися розділені. Знімальній групі каналу вдалося побувати на Кіпрі, в Молдові, Німеччині, Ірландії та Колумбії. Неллі записувала інтерв'ю з президентами, партизанами, терористами та простими людьми, чиї долі були зіпсовані конфліктами.
Прикінцеве відрядження знімальної команди було в Колумбію. Група повернулася в Україну останнім рейсом літака перед закриттям польотів напередодні локдауну 2020 року.
— Пам'ятаю, відлітали, коли в нас тільки почали обговорювати ситуацію в Китаї, а повернулися в закриту державу, — розповіла журналістка.
«Конфлікт в Колумбії тривав понад півстоліття, і багато людей народилися в лісах»
— Неллі, як з'явилася ідея проєкту?
— Все сталося випадково. Я дружу зі священником, архімандритом Кирилом Говоруном, який викладає в Лос-Анджелесі. Коли він буває в Києві, ми зустрічаємося, ходимо на каву. І ось в один з таких походів він сказав, що тільки повернувся з Ірландії та побачив там ситуацію, вивчити яку могло бути корисно нам як досвід.
Повернулася додому, заряджена враженнями від його оповідань, і буквально за ніч продумала список країн, в яких відбувалися подібні події. Вранці прийшла на канал з готовою ідеєю, і мені її затвердили. У той же день ми почали розробку кожної серії. Хоча в підсумку вийшло все не зовсім так, як я собі це уявляла. Я запланувала знімання в п'яти країнах — Ірландії, Кіпрі, Німеччині, Молдові та Колумбії. Спочатку розуміла, що мені просто необхідно полетіти в Колумбію.
— Вона і виявилася найважчою країною?
— На диво ні. Там люди, що потрапили в зону конфлікту, дуже хотіли розповісти про те, що перемир'я ні до чого не привело. Була лише одна складність — домовитися про інтерв'ю з колишнім президентом Колумбії, лауреатом Нобелівської премії миру Хуаном Мануелем Сантосом. Річ у тому, що він вкрай рідко буває в країні. Саме йому вдалося у 2016 році укласти перемир'я з партизанами та припинити піввікову війну. Зараз він викладає в різних країнах і постійно роз'їжджає з лекціями. Але продюсери таки зуміли організувати зустріч.
— Де вона проходила?
— У дуже сучасному офісі Сантоса. Був кумедний нюанс. Ми приїхали на знімання раніше, щоб підготувати місце для інтерв'ю. Виявилося, складно знайти місце в офісі, щоб не потрапляли в кадр портрети або скульптури. І в результаті записали на тлі голої стіни. Сантос абсолютно впевнений, що поклав край війні, яка тривала 50 років і забрала життя 220 тисяч людей. І він дуже не любить питання про наслідки та партизан, які повернулися в ліси.
— Яке враження справила на вас Колумбія?
— Перед поїздкою мене попереджали, що потраплю на іншу планету. Але я приїхала, як до себе додому. Виявилося, колумбійці — це абсолютні «ми»: ментально, за ритмом життя, цінами в магазинах і ставленням до війни. Столиця Богота — красиве, сучасне місто. Останнім часом ловлю себе на думці, що хотіла б туди ще раз повернутися. До того ж більш розкішної природи, ніж в Колумбії, я не бачила ніде.
— Ви побували в селах, де живуть колишні партизани?
— Так. Коли було укладено перемир'я, то один із пунктів зобов'язував усіх партизан вийти з лісу і роззброїтися. Але виявилося, що люди, які більшу частину життя провели на війні, просто не можуть соціалізуватися! На бюджетні кошти для них було побудовано понад десять поселень, де вони живуть на допомогу держави. Села, в яких були ми, абсолютно віддалені від цивілізації. Продукти їм завозять. Шкіл немає. Ніхто з них ні дня не працював, але всі скаржаться на те, що допомога занадто мала. Відомо, що за два роки після перемир'я деякі повстанці все ж повернулися в ліси, і сьогодні близько 7 тисяч партизан продовжують там залишатися.
— Ніхто з них не хоче жити цивілізовано?
— Вони просто не розуміють, як це зробити. Конфлікт в Колумбії тривав понад півстоліття, багато хто народився в лісах, і для них це вже нормальне життя. Це при тому, що в селах є інтернет, у всіх мобільні телефони. Загалом, урок цієї країни мені здався дуже корисним. Ми поверталися під неймовірним враженням. Хоча після кожного з відряджень були «зарядженими».
«Все німці мовчать, коли виникають спірні ситуації»
— І все ж, в якій країні виявилося найскладніше?
— Як не дивно, в Німеччині. Хоча ми були впевнені, що ця серія нам дасться дуже легко. В результаті довелося їздити до Німеччини три рази — ніяк не могли знайти людей, які погодилися б говорити про часи Берлінської стіни. Ми приїхали туди перший раз на 30-річчя святкування падіння Берлінської стіни. Я хотіла знайти родичів хлопця, який останнім загинув, намагаючись подолати стіну. Прийшла в Музей стіни, де мене супроводжувала працівниця пресцентру. Вона була першою, хто сказав: «Жоден німець вам не розповість про те, що відбувалося в той час. Секрет того, що ми живемо у мирі, у толерантності «. Під цим вона мала на увазі, що всі мовчать, коли виникають спірні ситуації. Але нам все ж вдалося знайти людей, які погодилися спілкуватися, і це мене вразило.
— Ірландія виправдала ваші сподівання?
— Це виявилася абсолютно непрогнозована поїздка. Після того як ми приїхали, несподівано почався ураган… Зупинили всі сполучення, була безперервна злива, підводки доводилося записувати в коротких перервах між дощем. Ураган бушував всі десять днів, які ми провели в Ірландії. Ми не могли переїжджати між містами, запустити коптер, оскільки постійно було темне небо і найсильніші вітри. Але головні намічені цілі нам виконати-таки вдалося.
— Чия історія запам'яталася вам найбільше?
— Весь проєкт побудований на історіях — це або жертви конфліктів, або ті, хто стріляв. Всі вони дають оцінку того, що сталося через якийсь час. Є дві історії підписаного примирення — колумбійська та ірландська, але жодну з них не можу назвати щасливою.
Історія замороженого конфлікту — Молдова. Я добивалася інтерв'ю з колишнім президентом Мірчею Снєгуром, і врешті-решт він погодився з нами поговорити. Мені було важливо зрозуміти, що відчуває людина, потиснути руку Борису Єльцину і припинив кровопролиття. Що стосується конфлікту, то Молдова вразила мене абсолютною байдужістю. Через 30 років там настільки звикли до того, як влаштована їхнє життя, що перестали вважати це проблемою. Для них це просто даність.
«На місці, де була лимонна плантація, стояла вілла»
— Вам вдалося побувати на території північного Кіпру — частково визнаної держави?
— Так, і ми знайшли дуже цікавого персонажа — архітектора Мелетіса Апостолідеса, історія якого пов'язана з усім, що сталося на Кіпрі. Він жив на окупованій території в батьківському домі. Це була забезпечена сім'я, яка володіла лимонною фермою. Коли сталася окупація Туреччиною, їх примусово вивезли, і наш герой не бачив свого будинку майже 30 років. Як тільки кордони відкрили, Мелетіс повернувся і побачив, що на місці, де була його лимонна плантація, стоїть вілла британців. Вони купили буквально за безцінь в окупантів величезний шматок землі та збудували розкішну віллу біля моря.
Мелетіс вирішив будь-що-будь відсудити свою землю. В результаті він витратив на судовий процес більше мільйона євро, але таки повернув те, що йому належало. Ми поїхали з ним на північну сторону, бачили, як він переживав, дивлячись на свою рідну домівку. Була зворушлива сцена, коли Мелетіса запросив новий господар. Хлопець сказав йому: «Це твій будинок, і таким залишиться. Але я теж тут народився… «І таких історій в кожній країні дуже багато. Після кожного відрядження ми привозили по 20 годин відео. Звичайно, довелося витратити багато часу, щоб вибрати те, що вражає найбільше.
Раніше в ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» популярний український співак Нікіта Алексєєв (ALEKSEEV) розповів про свою поїздку в Колумбію, яка справила на нього незабутнє враження. «Як би не повернулося життя, колумбійці зустрічають кожен день з посмішкою на обличчі», — сказав співак.
Фото каналу «1+1»
2571Читайте нас у Facebook
