Мій старший син Кемерон був наркоманом, і це привело його до в'язниці, — Майкл Дуглас
За півстоліття в кіно і на телебаченні Дуглас заробив більшість найбільш престижних нагород. У його скарбничці два «Оскара», причому перший він отримав як продюсер фільму «Пролітаючи над гніздом зозулі» (1975 рік), а другий — як кращий актор за роль Гордона Гекко у фільмі Олівера Стоуна «Уолл-стріт». Ще у нього шість премій «Золотий глобус», премія BAFTA, премія «Еммі», почесний «Сезар». І цей список можна продовжувати ще довго.
Нагороди, визнання критиків і любов мільйонів глядачів у всьому світі Майклу принесли також фільми «Китайський синдром», «Роман з каменем», «Кордебалет», «Фатальний потяг», «Основний інстинкт», «Гра», «З мене досить».
Нещодавно Дуглас дав інтерв'ю виданню AARP. Це була відеоконференція в Zoom. Журналістка Еллісон Глок ділиться своїми враженнями: «Майкл Дуглас допитливий. Це одна з основних його якостей. Він неминуче опиняється в центрі уваги в будь-якій компанії, притягує до себе як магніт. Його волосся так і не підкорилося з роками гребінцеві. Його голос неможливо сплутати ні з чиїм іншим. Але не тільки це підкуповує в ньому. Він вміє ставити запитання, відразу запам'ятовує імена тих, з ким спілкується, навіть якщо бачить цих людей вперше, відзначає для себе найменші нюанси, що відрізняють манеру поведінки співрозмовника. І робить це навіть у Zoom.
Саме ця увага до інших є запорукою успіху Дугласа протягом усьоєї його 50-річної кар'єри в шоу-бізнесі. Вона допомогла йому поряд з акторським талантом і чоловічою чарівністю, а також продюсерським інстинктом закріпитися в голлівудському Пантеоні, хоча йому і без всього цього було гарантовано там місце як старшому синові Кірка і Діани Дуглас. Ми починаємо бесіду… «
«У мене був величезний страх перед сценою! Навіть не знаю, чому я не кинув це заняття»
— У вас були чудові стосунки з батьком, чи не так?
— Так прийнято вважати. Людям подобається думати, що я є спадкоємцем королівської династії в шоу-бізнесі. Що у мене не могло бути іншої долі. А мені подобається підігравати цим міфам. Роблю я це з поваги до батька і тих відносин, які між нами дійсно були. Однак у реальності все було трохи не так. Коли я був дитиною, мій батько ще не став зіркою. Йому доводилося багато і важко працювати як акторові. А я пішов по його слідах, можна сказати, випадково.
— Які слова ви б використали, щоб схарактеризувати себе в дитячому віці?
— Сором'язливий, інтроверт, обережний. Мені не вистачало впевненості. Мій дід по батьковій лінії був лахмітником. Іммігрант, він не говорив по-англійськи, не вмів писати й читати. І у нього було семеро дітей. Мій батько — один з них. З мамою він познайомився після закінчення коледжу. Потім батько служив на флоті. Коли я народився, ми жили в однокімнатній квартирі в Нью-Йорку, район Грінвіч-Віллідж. Батько відрізнявся завзятістю. Він пробився в кіно. Тоді знімали переважно в Каліфорнії. І він більшу частину часу проводив там. У ті дні студії вичавлювали з акторів всі до краплі. Він знімався в п'яти картинах за рік. І їх шлюб з мамою не витримав. Я знаю, він мене любив, його мучило почуття провини. Адже його батько покинув сім'ю. І Кірк ні в якому разі не хотів вчинити так само зі своїми дітьми. Але він розумів, що робить це. Його це мучило. Він дуже нервував.
— Вам не вистачало батька? Було самотньо?
— Мені було 13, коли мама вийшла заміж вдруге. Це був чудовий чоловік. Його звали Білл. І він став першим дорослим, з яким я міг поговорити, який був готовий вислухати мене. Завдяки Біллу я вперше відчув упевненість у собі. І Кірк був йому за це завжди вдячний.
— У вас була тяга до акторської професії?
— Скоріше ні, ніж так. У 1963 році я навчався в Каліфорнійському університеті в Санта-Барбарі. Це був дуже барвистий час. Замість навчання я роз'їжджав на мотоциклі по штату, носив велюрові сорочки і пропадав на рок-концертах у Сан-Франциско. І тут мене викликали в офіс ректора. «Прийшов час вибирати головний предмет, майбутню професію…» — сказали мені. Я подумав і відповів: «О'кей. Театр». Повинен сказати, мій батько, Кірк, приходив на кожну виставу, в якій я грав, як би не був зайнятий. І весь час після виступу підходив до мене і говорив: «Сину, ти був жахливий. Так, жахливий» (сміється).
— Однак, все нібито у вас вийшло, Кірк був неправий?
— Річ у тім, що у мене був величезний страх перед сценою! Навіть не знаю, чому я не кинув це заняття. Через рік стало помітно краще.
«На заправці я відстежував автомобілі, з яких ми потім з хлопцями скручували запчастини»
— Яке правило не можна було порушувати у вашій родині ні за яких умов?
— Брехня. Не можна було брехати. Навіть заради порятунку. Якщо збрехав, люди перестануть тобі довіряти. І все стане тільки гірше.
— Значить, ви були зразковим підлітком, ніяких проблем?
— З чого ви взяли? Мене завжди приваблювали автомобілі. Деякий час я працював на заправці Mobil. До речі, моєю першою в житті нагородою був титул «Працівник місяця Mobil». А ще був членом групи Down Shifters. Ми дійсно були як перевертні. Всі члени групи зачісували волосся так, щоб це було схоже, вибачте, на качиний зад! Ми так і називали цю зачіску — качиний зад. І я ходив з такою ж. Так ось, на заправці я відстежував автомобілі, з яких ми потім з хлопцями скручували запчастини. Навряд чи цим можна пишатися, але, з іншого боку, не виключаю, що це заняття вберегло мене від куди більших неприємностей.
— Який найважливіший урок дав вам ваш батько?
— Що б ти не робив, приклади максимум зусиль, переконайся, що краще ти просто не міг. І якщо це так, то все інше вже неважливо.
— Ви вважаєте, що вашим першим успіхом був серіал «Вулиці Сан-Франциско», так?
— Так. Ми знімали 26 серій за один сезон. Працювали шість днів в тиждень з ранку до вечора. Це допомогло мені зрозуміти, як важко працював мій батько. Зрозуміти його особисту трудову етику. Крім того, це була моя найважча роль. Річ у тому, що тоді я все ще боявся. Вже не сцени, а об'єктива. Коли оператор наводив камеру на мене, мені здавалося, що я сиджу в кріслі у дантиста, який робить мені рентген хворого зуба.
— І як вам вдалося побороти цей страх?
— Мені дуже допоміг мій партнер. Це був Карл Молден. Геніальний актор і чудова людина. У нього була в серіалі головна роль. А я був його напарником. У ті часи на телебаченні панували суворі закони. У кадрі не могли бути дві зірки одночасно. Це заважало глядачам, відвертало їх увагу. І режисери від мене вимагали не висовуватися, завжди бути на крок чи навіть на два кроки позаду Молдена. Карл був першим, хто сказав мені: «Тримайся, хлопче! Не звертай на них увагу». Він щедро ділився зі мною місцем у кадрі. Молден говорив, що я став для нього сином. Якого йому не дав Господь. Я йому безмежно вдячний. Хороший наставник вбереже вас від зайвого непотрібного болю.
«Я тепер від душі сміюся, спостерігаючи за тим, як син намагається впоратися зі своїми дітьми»
— Можете назвати вашу улюблену роль або фільм?
— Мені страшно зізнатися в цьому, але я навряд чи дивився якийсь із моїх фільмів більше одного разу. На прем'єрі я якомога швидше проходжу по червоній доріжці, а після показу намагаюся втекти через запасний вихід. Я люблю сам процес зйомки фільму. І не вважаю себе в ньому головною фігурою. Якщо мені вдається якась роль або окрема сцена, це перш за все заслуга сценариста і режисера, але не моя.
— Так виходить, що вашими партнерками в фільмах зазвичай є сильні жінки. Це випадковість чи ваш усвідомлений вибір?
— Моя мама була актрисою. Вона брала мене з собою в театр, і я дитиною багато часу провів за лаштунками. Тому мене ніколи не лякали рішучі сильні жінки. Я пишаюся тим, що майже всі актриси, з якими мені довелося зніматися, зіграли свої кращі ролі саме у фільмах зі мною. Кетлін Тернер у «Романі з каменем», Женев'єв Бюжо в «Комі», Гленн Клоуз у «Фатальний потяг», Аннет Бенінг в «Американському президентові», Шерон Стоун в «Основному інстинкті». Це все прекрасні талановиті актриси. Від мене ж було потрібно тільки створити на знімальному майданчику максимально комфортну атмосферу, виявити до них повагу, дати їм відчути, що я поруч і завжди готовий допомогти. До речі, частіше за інших мені довелося грати разом з Тернер. Ми з Кетлін знялися в трьох фільмах і серіалі «Метод Комінскі». З нею працювати одне задоволення.
— У вас троє дітей. Старший син Кемерон від вашого шлюбу з Діандрою. Йому 42 роки. Ділану 20 років і дочці Керіс 17. Це діти від вашого другого шлюбу з Кетрін Зета-Джонс. Що найбільше дивує вас в батьківстві?
— Те, скільки сил це вимагає від вас! Доводиться вчитися терпінню. Ми, актори, за своєю природою трохи нарцисісти. Батьківство і нарцисизм несумісні. І ось ще що. З гордістю кажу про те, що я вже двічі дід. У мене трирічна внучка Луа і внук Райдер, якому немає ще й року. Це діти мого сина Кемерона. І я тепер від душі сміюся, спостерігаючи за тим, як він намагається впоратися зі своїми дітьми. Мушу визнати, у нас з Кемероном були конфлікти, коли він дорослішав. І сьогодні я можу йому сказати: «Бачиш, що значить бути батьком!»
— А як складаються ваші стосунки з дочкою?
— Батько дочки-підлітка — це те ще випробування! Колись я чи то жартома, чи то серйозно говорив, що дуже боюся того часу, коли мені стукне більш як 70, тому що не зможу ганятися за залицяльниками Керіс. Слава Богу, це не знадобилося. У Керіс є постійний хлопець, і він мені подобається. Повинен сказати, що у нашої дочки чудовий внутрішній моральний компас. І ще відмінне почуття гумору. Вона живе у власному ритмі. Керіс і Ділан прекрасно навчаються. Поняття не маю, в кого вони пішли. Про себе я вже розповідав. Кетрін теж відмінницею не була (сміється). Але ми щиро вдячні дітям за те, що вони не створюють нам проблем.
.jpg "У Майкла Дугласа і Кетрін Зета-Джонс двоє дітей - син Ділан і дочка Керіс")
— Назвіть одну з ваших якостей, яку ви б хотіли передати дітям і онукам найбільше на світі.
— Ставлення до роботи. Робоча етика, якщо хочете. Ставлення до ближніх. І доброта. В принципі, все це дуже тісно пов'язано, тому я розцінюю назване як одне ціле. Все життя я відчуваю якусь відповідальність перед іншими по одній простій причині — мені пощастило народитися білим чоловіком. І це відразу дало мені певні переваги. Отже, з мене і питають більше. Ось я і хочу навчити моїх дітей і онуків бути просто хорошими людьми і відповідальними громадянами нашої планети. Упевнений, що всі, хто живе на Землі, є одним цілим.
«Ніколи ще так багато не дивився телевізор, як під час пандемії»
— Що з того, що вам довелося робити як батькові, було найважчим?
— Встановлювати обмеження. Великі і маленькі, не має значення. Це завжди важко. Мій старший син Кемерон був наркоманом. Це привело його до федеральної в'язниці на сім з половиною років. Найважче було захищати мою сім'ю і себе самого від рідного сина. Мені довелося йому заборонити наближатися до нас. Я чесно сказав йому, що боюся. Боюся, що він уб'є кого-небудь або вб'є себе. Цей важкий досвід, який нам довелося пережити з Кемероном, я не побажаю нікому.
— На жаль дуже багатьом сім'ям доводиться мати справу з наркоманією і алкоголізмом.
— Так, проблема масштабна. І тут потрібно твердість. Потрібно розуміти, що коли ти проявляєш жорсткість до своєї дитини в цьому питанні, ти робиш це заради нього.
Читайте також: Кетрін Зета-Джонс: «Більше не хочу працювати з придурками і засранцями»
— Які почуття ви відчуваєте, стаючи старшим?
— Ви хочете сказати — старіючи? (Сміється). Якщо серйозно, під час цієї пандемії був шокований, наскільки зменшилася моя витривалість. А ще стала гіршою пам'ять. Я прекрасно пам'ятаю все, що відбувалося раніше, давно. Але забуваю те, що було вчора, на днях. Раніше я списував подібні речі на травичку. Але у мене є друзі, які курили її так само довго, як я, і у них чудова пам'ять. Так що травичка тут ні до чого. Тому я поки вивчаю це питання, Еллісон.
— Будь ласка, повідомте мені, будь ласка, коли встановите причину, добре? Щодо пандемії — можете описати коротко, як змінилося ваше життя?
— Ніколи ще так багато не дивився телевізор! Перетворився на ньюсоголіка. Готовий поглинати новини цілодобово. І набридло це вже до чортиків. Хочеться повернутися до повноцінної роботи, зустрічатися з друзями, як раніше. Цього не вистачає найбільше.
— Ви стали тим, ким хотіли стати?
— Чесно, я не чекав від себе багато чого, так що не знаю (сміється). Я люблю мою роботу. І вона відповідає мені взаємністю. Я бурчу на власні невдачі в минулих відносинах, а також речі, які не можу контролювати. Я пережив безліч криз. Але ти йдеш по життю і відчуваєш себе десь всередині все тою ж дитиною, якою був завжди. В мені 76-річному все ще є частина підлітка з Грінвіч-Віллідж.
— Чим ви пишаєтесь найбільше?
— Тим, що мені вдавалося досягати добрих середніх показників у всьому, що я робив. Якщо порівнювати з бейсболом, то я не сильний в хоум-ранах. Але я надійний гравець.
— Чи не думаєте зменшити темп? Піти на спокій?
— Ні! Робота тримає в тонусі краще всього на світі. Тільки робота допомагає зберігати форму. Звичайно, коли я зараз оглядаюсь на знімальному майданчику, то розумію — чувак, ти тут найстаріший! Як це сталося так швидко? Але я люблю весь цей робочий процес. Зрештою, я ж не роблю операції на мозку! Я всього лише в шоу-бізнесі. Є єдине обмеження, яке я для себе встановив. Ніяких засранців! Я не працюю з засранцями. У мене на це немає часу.
Читайте також: Шерон Стоун: «Дід багато разів погрожував вбити мене, якщо почну базікати про насильство»
Переклад Ігоря КОЗЛОВА, «ФАКТИ» (оригінал Allison Glock / AARP)
3002Читайте нас у Facebook
