Даніель Салем: «У мене 69 переломів кісток. І все від захоплень: бокс, скелелазіння, стрибки з парашутом…»
Коли Даніелю виповнилося шість років, він поїхав на батьківщину батька в Ліван. Пізніше жив у Марокко, Туреччині, Єгипті та Канаді. Служив у ліванській армії, вивчав іноземні мови, а вищу освіту здобув в Україні за фахом хірург-офтальмолог. Зараз у Салема успішний ресторанний бізнес в Одесі та великі творчі плани. Найближчим часом стартують зйомки двох повнометражних картин, в яких Даніель грає головні ролі.
«Мій будинок і сім'я в Одесі»
— Даніель, правда, що ви навіть найняли персонального тайм-менеджера?
— Так, був змушений це зробити, тому що у мене одночасно кілька проєктів і треба скрізь встигнути. Я зайнятий на телебаченні, готуюся до зйомок у двох картинах — буду грати головні ролі. Мене запрошують як ведучого на різні заходи. Плюс до цього продовжую працювати як ресторатор та скоро в Одесі відкриваю ще один новий заклад.
— Такий щільний графік був і раніше у вашому житті?
— Воно завжди було у мене досить активним. Хоча останнім часом, дійсно, справ додається і додається. Треба всюди встигнути і через це стається іноді маленький хаос. Але, по-моєму, це навіть класно. Вже точно не нудно. Зараз, коли багато хто у зв'язку з пандемією переживає складні часи, в тому числі й на роботі, звичайно, треба цінувати та радіти тому, що у тебе є.
— Запрошення на роль ведучого в проєкт «Зірковий шлях» був для вас несподіваним?
— Цілковито. Зізнаюся, спочатку я навіть не міг зрозуміти, що відбувається і куди мене звуть. Приїхав у знімальний павільйон, мені дали сценарій, я прочитав і в подиві перепитав: «Так це «Зірковий шлях»?! Коли зрозумів, що пропонують спробувати себе у ролі ведучого, сказав, що просто не створений для цього. Причому, коли я побачив ведучих, дуже відомих, які теж прибули на кастинг, зрозумів, що у мене просто немає шансів. Я відпрацював, повернувся додому, абсолютно ні на що не розраховуючи. І раптом пізно ввечері дзвінок: «Ми вас беремо!»
— Вашої партнеркою стала співачка Альона Вінницька. Важко притиралися?
— Взагалі не було ніяких важких моментів. Багато в чому завдяки Олені я і став ведучим проєкту. Вона мені допомогла на кастингу, по-партнерськи. Це дуже важливо, коли пара ведучих може створювати один для одного комфортну обстановку. Без цього просто неможлива спільна робота. Адже у такій парі головне зійтися за людськими якостями, навіть не за професійними.
— Відомо, що ваше життя поділене між двома містами…
— Так, Одесою та Києвом. У столиці я, в основному, буваю по роботі — зйомки, якісь заходи, запис програм. Мій будинок і сім'я в Одесі. Зізнаюся, коли їду, завжди прагну додому — хочеться більше часу проводити з дружиною та дочкою. Знаєте, навіть попри на часті роз'їзди я ніколи не думав про переїзд до Києва. Принаймні, не планував його. Хоча не стану згадувати, як буде, так буде. Зізнаюся, недавно зрозумів, що нове покоління не будує плани наперед. А ось я до недавнього часу це робив. І, напевно, був не правий. Тепер мені ближче філософія «жити тут і зараз» і приблизно розуміти, для чого ти це робиш. У будь-який момент треба просто бути готовим, що твоє життя може круто змінитися. І цього ніяк не можна спланувати.
— Вважаю, пандемія змусила багатьох замислитися над подібними речами.
— Не скажу, що в усьому винна пандемія коронавіруса. Швидше, просто зараз виросло таке покоління людей, і я теж до них себе зараховую. Звичайно, те, що довелося нам усім пережити, змусило інакше поглянути на багато речей і вже точно відмовитися від планування на довгі роки. Скажімо, якщо хочеш вивчити іноземну мову, то просто бери і роби. Інакше все перетвориться в нездійснені плани. А це боляче усвідомлювати.
«Я чистив взуття на площі в Бейруті»
— Для ресторанного бізнесу минулий рік став дуже важким. Не всі вийшли з нього без втрат …
— Ми теж зазнали величезних фінансових збитків. Взагалі, після минулого року вижили тільки найсильніші. Я в ресторанному бізнесі вже досить давно — з початку двохтисячних років — і розумію, що вибратися з важкої ситуації можна тільки з грамотною командою. Тому ми зробили все, щоб не скорочувати персонал. Пішли на багато обмежень, але таки витримали. І головне, не закрили жодного зі своїх закладів. Мені здається, найважчим для нас став перший локдаун. Було незрозуміло, що станеться далі, але ніяких панічних думок собі не дозволяв. У такі моменти не можна мислити як доросла людина. Треба — як дитина. Просто думати про те, що все буде добре і нічого поганого не трапиться.
— І що, допомагає?
— Звичайно, спробуйте! Якщо поводитись як дорослий, який побоюється, то проблеми знайдуться самі собою. Але озирніться навколо — світ змінився, він став більш спонтанним. Я у свій час роздумував над тим, як перетворити себе в розважливого дорослого, якщо сам світ не такий. І зрозумів, що цього просто не треба робити.
— Ваше дитинство було не безхмарним.
— Воно пройшло на батьківщині батька, в Бейруті. Ми жили дуже бідно. 30 двоюрідних сестер і братів в одній кімнаті, спали, як шпроти. Я пишаюся своєю першою професією — чистив взуття на площі в Бейруті, у мене була своя скринька. Заняття у школі починалися о 8:30, на площу я приїжджав о шостій ранку та брав долар за два черевики. У десять років разом з другом знаходив в Інтернеті фільми для дорослих, записував їх на диски й продавав старшокласникам у школі. Всі зароблені гроші витрачав на сім'ю — братів і сестер. Ми влаштовували бенкети і раділи життю. Все це моя історія…
— Ви перехворіли на коронавірус?
— Ні я, ні моя родина не хворіли. І це попри те, що я весь час, навіть у локдаун, не скорочував контакти. Зрозуміло, дотримувався правил, але вів досить активний спосіб життя. І скажіть тепер, що я не маю рації у своїй установці на позитив і поведінку дитини.
«В антикварній крамниці зачепив попою одну чашку і за нею посипалися на підлогу інші»
— Тут, дійсно, навряд чи хтось сперечатиметься.
— Я велика дитина і завжди ним залишуся. Знаєте, у мене по життю є кредо — я маленький Том Сойєр. Або великий і товстий.
— Ну, про товстий це ви вже наговорюєте.
— А який же?!
— Стрункий і підтягнутий.
— Це ви придумали. Який же я підтягнутий? У мене завжди був образ товстого ведмедика.
— А багато хто називає вас секс-символом.
— Ні, це точно не я. В українському шоу-бізнесі й без мене вистачає секс-символів. Та й не хвилює мене наявність статусу. Я, скоріше, такий селюк. Незграбний і неповороткий. При цьому постійно потрапляю в якісь незручні ситуації. Мене не варто пускати в місце, де багато антикваріату. Нещодавно купував посуд в антикварній крамниці, зачепив попою одну чашку і за нею посипалися на підлогу інші. Ще навіть не знаю, на які гроші влетів. Знаєте, мене з дитинства можна було назвати поганим хлопчиком через бійки та зайву активність. У мене 69 переломів кісток! Одного разу стрибнув з парашутом і, приземляючись, зламав обидві ноги. Всі мої переломи від захоплень: бокс, скелелазіння, стрибки з парашутом, екстремальна їзда на мотоциклах, постійні падіння і бійки. Правда, за останній рік, слава Богу, нічого не зламав.
— Відомо, що за першою освітою ви офтальмолог. Працювали за фахом?
— Цілий рік. Взагалі, я став працювати з третього курсу. Був фельдшером. Стояв на операціях і навіть пологи приймав. Але в професії так і не залишився. Знаєте, це не приносило мені задоволення. Але я недовго розбирався зі своїми почуттями. Кинув медицину, розуміючи, що не хочу займатися тим, що не подобається. Слава Богу, до того моменту я вже підробляв на місцевому телеканалі, уявляв себе журналістом. Потім почав вести заходи, влаштувався офіціантом у бар, відкрив свій заклад, потім ще одне. Ну, а далі ви вже знаєте…
Читайте також: Наталка Денисенко: «Вважаю себе недостатньо красивою і сексуальною, хоча граю всяких сучок, спокусниць»
Фото каналу «Україна»
1674Читайте нас у Facebook
